Коментар до статті 116. Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання

Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого,-

карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

1. Умисне вбивство, передбачене ст. 116, як і умисні вбивства, передбачені ст, ст. 117 і 118, належить до привілейованих складів умисних вбивств. Пом’якшення кримінальної відповідальності за Цей вид умисного вбивства викликане такими обставинами: 1) суспільно небезпечне діяння особи спровоковане протизаконним насильством, систематичним знущанням або тяжкою образою з боку потерпілого; 2) суб’єктивна сторона складу даного злочину характеризується особливим емоційним станом суб’єкта — його сильним душевним хвилюванням, а умисел на позбавлення життя потерпілого виникає раптово і реалізується негайно.

2. Об’єкт злочину — життя особи.

3. Об’єктивна сторона злочину характеризується: 1) діями — посяганням на життя іншої особи; 2) наслідками у вигляді смерті лю-

дини; 3) причинним зв’язком між зазначеними діями та наслідком, а також 4) часом і певною обстановкою вчинення злочину.

Про поняття смерті людини див. коментар до ст. 115.

Сильним душевним хвилюванням (фізіологічним афектом) є раптовий емоційний процес, викликаний поведінкою потерпілого, що протікає швидко і бурхливо, та певною мірою здатність особи усвідомлювати свої дії і керувати ними. Фізіологічний афект не розглядається як медичний критерій неосудності, оскільки не є видом іншого хворобливого стану психіки. Така особа є, по суті, обмеже

но осудною (див. коментар до ст. 20). Фізіологічний афект потрібно відрізняти від патологічного афекту, який є тимчасовим розладом психічної діяльності, що слугує підставою для визнання особи неосудною.

Таким, що виник раптово, визнається стан сильного душевного хвилювання, процес виникнення і протікання якого характеризується неочікуваністю, миттєвістю, бурхливістю, швидкоплинністю.

Закон не уточнює, яким саме за характером має бути застосовуване потерпілим насильство. Таким чином, насильство, внаслідок якого виникає стан сильного душевного хвилювання, може бути як фізичним (заподіяння тілесних ушкоджень, побої), так і психічним (погроза заподіяти фізичну, моральну чи майнову шкоду). Поняттям насильства у складі цього злочину охоплюються і буд-які інші дії насильницького характеру (незаконне позбавлення волі, зґвалтування, задоволення статевої пристрасті неприродним способом тощо). Основна вимога, яка пред’являється до насильства у складі розглядуваного злочину,- спроможність викликати в особи стан сильного душевного хвилювання. Що стосується погроз, то очевидно, що найбільшу потенційну можливість у цьому плані мають найнебезпечніші види погрози, зокрема погроза вбивством, зґвалтуванням, задоволенням статевої пристрасті неприродним способом, знищенням майна, заподіянням тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень. Встановлення реальної можливості спричинення тим чи іншим насильством, як і тяжкою образою, ставу сильного душевного хвилювання є питанням факту, яке повинно вирішуватись з урахуванням всіх обставин справи (характеру дій потерпілого, особливостей психічного стану винного, характеру відносин потерпілого з винним, обстановки, за якої застосовувалося насильство чи завдавалася тяжка образа, тощо).

Насильство, яке викликає у винного стан сильного душевного хвилювання, обов’язково має бути протизаконним. Протизаконний характер означає, що потерпілий не мав за законом права у даному випадку застосовувати таке насильство. Протизаконність дій потерпілого у даному випадку виступає причиною виникнення у винного специфічного емоційно-психологічного стану, який, у свою чергу, викликає відповідну його реакцію у вигляді заподіяння тяжкого тілесного ушкодження. Іншими словами, якби потерпілий не вчиняв протизаконних дій щодо винного чи інших осіб, винний, у свою чергу, не вчинив би протиправних дій щодо нього. Причиною виникнення стану сильного душевного хвилювання може бути протизаконне насильство з боку як приватної, так і службової особи, у т.ч. тієї, яка за своєю посадою чи характером виконуваних

повноважень наділена законом правом застосовувати насильство до громадян (це, наприклад, працівники міліції, СБ, члени громадських формувань з охорони громадського порядку, працівники виправно-трудових установ).

Систематичне знущання — особливо цинічне глузування, кепкування над особою, образа дією чи словом, що мають багаторазовий (три і більше епізодів) характер.

Тяжка образа — умисне грубе приниження честі і гідності суб’єкта, яке може бути вчинене у будь-якій формі — усно, письмово, дією. До тяжкої образи слід також відносити явно непристойну поведінку потерпілого, що особливо принижує честь і гідність суб’єкта або його близьких. Важливе значення для оцінки образи як такої, що є тяжкою, мають емоційні особливості суб’єкта, сприйняття ним факту образи,

У випадку, коли умисне вбивство вчинене після того, як стан сильного душевного хвилювання пройшов, вчинене залежно від обставин справи необхідно кваліфікувати за відповідною частиною ст. 115. Поведінка потерпілого у цьому випадку є обставиною, що істотно знижує суспільну небезпечність злочину і пом’якшує покарання (п. 7 ст. 66).

Виникнення стану сильного душевного хвилювання внаслідок застосування до особи насильства на законних підставах (наприклад, при затриманні й працівниками міліції у разі вчинення нею злочину чи іншого правопорушення) або ж не в результаті систематичного знущання або тяжкої образи виключає відповідальність особи, яка в такому стані умисно вчинила вбивство, за ст. 116.

Якщо вбивство вчинене після того, коли стан сильного душевного хвилювання пройшов, дії винного слід кваліфікувати за ст. 115. Протиправна поведінка потерпілого в такому разі може бути визнана обставиною, яка пом’якшує покарання.

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони злочину е час його вчинення. Цей злочин може бути вчинений лише тоді, коли винний перебуває у стані сильного душевного хвилювання. Найчастіше такий стан є короткочасним і триває всього декілька хвилин.

Злочин вважається закінченим з моменту заподіяння вбивства.

4. Суб’єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку і перебувала під час вчинення злочину у стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання чи тяжкої образи з боку потерпілого.

5. Суб’єктивна сторона характеризується прямим або непрямим умислом. Психічне ставлення особи при вчиненні цього злочину характеризують дві особливості: 1) умисел завжди є таким, що раптово виник, і афектованим; 2) емоційний стан винної особи характеризується сильним душевним хвилюванням, що певною мірою знижує її здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними.

Посетанода ПВС «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я людини» № 1 від 1 квітня 1994 р.

Стаття 116. Строки розрахунку при звільненні

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

КОМЕНТАР від ресурсу «ПРОТОКОЛ»:

Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України, ст. ст. 1, 12 Закону України «Про оплату праці» (справа № 1-13/2013), аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення, Конституційний Суд України виходив з того, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов’язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов’язків.
У частині другій статті 2 Закону України від 24 березня 1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці» передбачено, що додаткова заробітна плата – це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
У структуру заробітної плати входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (частина третя статті 2 цього Закону).
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов’язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов’язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП Українивідповідальність.

Таким чинном, у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які він має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.
Так, у частині першій зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Разом з тим, у частині другій цієї статті зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Проаналізувавши зміст частини другої статті 233 КЗпП України слід дійти висновку про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.

Разом з цим за змістом частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права або охоронюваного законом інтересу особи. Тобто правила про позовну давність мають застосовуватись лише тоді, коли буде доведено існування самого суб’єктивного права, а відтак і обґрунтованості позовних вимог.
Таким чином, перш ніж застосовувати позовну давність, необхідно з’ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронювані законом інтереси позивача, за захистом яких той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтереси не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості.

Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1395цс16

П а ч 2 ст 116

1. Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об’єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

2. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

3. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

4. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

5. Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

До ч. 1. Коментована норма містить загальне правило щодо підстав набуття права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності «громадянами» (а в деяких випадках — і іншими фізичними особами) та юридичними особами.

Підставою для набуття зазначених прав є прийняття рішень органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування чи державними органами приватизації. Компетенція цих органів поширюється на розпорядження земельними ділянками відповідно до правил, викладених у нормах глав 2 та 3 розд. I ЗКУ (див. коментар до глав 2, 3). Такі рішення у коментованій нормі помилково протиставляються результатам аукціону — адже при набутті права за результатами аукціону це також відбувається за умови прийняття відповідним органом рішення про продаж (надання в користування) земельної ділянки (див. гл. 21 Кодексу).

Варто зауважити, що надання у власність та користування земельних ділянок підпорядковується правилам п. 12 розд. X «Перехідні положення» ЗКУ.

Окремо можна виділити повноваження державних органів приватизації, які відповідно до ст. 17-1 ЗКУ наділені повноваженнями щодо продажу земельних ділянок, на яких розташовані об’єкти, що підлягають приватизації. Якщо об’єкт підлягає приватизації, то його розташування відносно меж населених пунктів значення не має — розпорядження земельною ділянкою, на якій він знаходиться, покладено на державні органи приватизації.

Щодо розпорядження земельними ділянками державними органами приватизації див. ст. 171, ч. 1 ст. 128 ЗКУ та коментар до ст. 171, ч. 1 ст. 128 ЗКУ.

Звичайною для ЗКУ є помилка у вживанні та змістовному навантаженні поняття «громадяни», адже особи без громадянства та іноземці також можуть в межах, передбачених законом (див. ст. 81 ЗКУ та коментар до неї), набувати земельні ділянки у власність та майже без обмежень — у користування на певних правових титулах.

До ч. 2. Набуття прав на землю, котрі є різновидом земельних прав фізичних та юридичних осіб, здійснюється на правових титулах власності та користування (кількох видів). До останнього віднесені: право постійного користування, оренди, емфітевзису, суперфіцію, сервітуту (ст. ст. 92, 93, 98 — 1021 ЗКУ). Також можливе набуття непоіменованих зобов’язальних прав на земельні ділянки (ст. 97 ЗКУ, ст. 8 Закону України «Про державно-приватне партнерство» та ін.).

До ч. 3. Частина третя ст. 116 ЗКУ розкриває зміст різновидів безоплатної передачі земельних ділянок громадянам як форми переходу права власності.

До таких різновидів відносяться: приватизація земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян, одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених ст. 121 ЗКУ.

Поняття приватизації земельних ділянок. Таке явище, як приватизація земельних ділянок, займає дуже важливе місце у реформуванні земельних правовідносин. В Україні приватизація земель розпочалася із прийняттям Закону України «Про форми власності на землю» та нової редакції (від 13.03.92) ЗКУ 1990 р. і триває досі. Законодавство не пішло шляхом приватизації на основі земельних бонів (такий спосіб первісно передбачався Концепцією роздержавлення і приватизації підприємств, землі та житлового фонду, ухваленою Постановою ВРУ 31.10.91), натомість, приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі земель у власність громадянам.

Ні в законодавстві, ні у правовій доктрині остаточно не усталилося єдиного розуміння (не кажучи вже про поняття) приватизації земельних ділянок. Попри численність підходів, їх узагальнено можна поділити на два: широкий та вузький.

Широкий підхід передбачає розгляд приватизації як відчуження майна, що перебуває у державній (комунальній) власності, на користь фізичних та юридичних осіб. Саме таке визначення закріплене у ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного майна», який відносить до об’єктів приватизації «земельні ділянки, на яких розташовані об’єкти, які підлягають приватизації» (ч. 1 ст. 5). Виходячи із такого розуміння викладені норми ст. 4 та ін. Закону України «Про особливості приватизації об’єктів незавершеного будівництва» (який також передбачає приватизацію земельних ділянок). Широке розуміння приватизації використовують у своїх працях, зокрема, В. В. Носік, П. Ф. Кулинич297 та ін. науковці).

За вузького підходу приватизації вона розглядається як безоплатне, одноразове (в межах встановлених норм) відчуження земельних ділянок державної та комунальної власності виключно громадянам (саме в такому розумінні приватизація, на наш погляд, розглядається у коментованій статті).

Варіантом ще більш вузького розуміння приватизації є підхід, висловлений П. Ф. Кулиничем, який в одній з робіт розглядав як приватизацію лише безоплатну передачу у приватну власність земельних ділянок, раніше наданих в користування громадян298 (п. «а» ч. 3).

До пункту «а». Приватизація земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян, відбувається на підставі документів, що посвідчують правомірність (або просто факт) користування нею, за процедурою, встановленою ч. ч. 1 та 2 ст. 118 ЗКУ.

Щодо процедури приватизації та проблеми граничних розмірів земельних ділянок, що приватизуються відповідно до коментованого пункту, див. коментар до ч. ч. 1 та 2 ст. 118 ЗКУ.

До пункту «б». Одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій відбувається за правилами, встановленими ст. 25 ЗКУ, а також ч. ч. 3 — 5 ст. 118 ЗКУ.

До пункту «в». Одержання громадянами земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації передбачає т. зв. повну процедуру приватизації, що на відміну від інших процедур включає формування земельної ділянки як об’єкта права. Норми безкоштовної приватизації визначені у ст. 121 ЗКУ і стосуються конкретного цільового призначення земельної ділянки. Відтак, за даною процедурою, особа може приватизувати земельну ділянку лише того цільового призначення, котре передбачене у ст. 121 ЗКУ. Детальніше щодо процедури див. коментар до ч. ч. 6, 7, 8, 9, 10, 11 ст. 118, 121 ЗКУ.

До ч. 4. Приватизація земельної ділянки можлива лише один раз по кожному виду цільового використання, передбаченого ст. 121 ЗКУ.

Одноразовість приватизації означає і те, що особа, котра скористалась своїм правом і приватизувала земельну ділянку меншої від граничної, передбаченої ст. 121 ЗКУ, площі, не може приватизувати земельну ділянку цього цільового призначення вдруге, навіть площею, що складає «різницю» між гранично можливою та раніше приватизованою.

У правозастосовчій діяльності постає питання: як співвідносити «одноразовість» приватизації, передбачену ч. 4 ст. 116 ЗКУ, із фактом приватизації земельних ділянок відповідно до попереднього ЗКУ? Законодавство обходить дане питання стороною, що дає підстави вважати можливою повторну безоплатну приватизацію. Спеціальні правила встановлені законодавчо лише відносно земельних ділянок для ведення ОСГ: ч. 6 ст. 5 Закону України «Про особисте селянське господарство» встановлює, що «громадяни України, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства в розмірі менше 2,0 гектара, мають право на збільшення земельної ділянки в межах норм, установлених статтею 121 ЗКУ для ведення особистого селянського господарства».

До ч. 5. За загальним правилом, надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після її вилучення (викупу). Звичайно, природа деяких титулів землекористування дозволяє винятки із цього правила: без викупу земельні ділянки можуть надаватися на праві емфітевзису та суперфіцію (ст. 1021 ЗКУ), без викупу та вилучення — на праві земельного сервітуту (ст. 98 ЗКУ), для проведення розвідувальних робіт (ст. 97 ЗКУ). Не проводиться викуп та вилучення земельних ділянок при наданні лісів у тимчасове користування (ст. 18 Лісового кодексу України).

Необхідно мати на увазі, що земельні ділянки, надані в користування, можуть бути вилучені, а ті, що надані у власність, можуть бути тільки викуплені у їх власників. Щодо порядку вилучення та викупу земельних ділянок див. коментар до ст. 146, 147, 149, 150, 151 ЗКУ.

Земельні ділянки, що знаходяться у державній власності і можуть бути надані у власність за визначеними коментованою статтею процедурами, можуть перебувати у запасі (див. коментар до ст. 19 ЗКУ). У цьому випадку вилучення або викуп не проводяться. Землі запасу були сформовані головним чином в період формування територій сільських, селищних та міських рад (до 10 % земель були передані у запас). У запасі також можуть перебувати землі резервного фонду, що були сформовані під час передачі земель у колективну власність (відповідно до ст. 5 ЗКУ в ред. 1992 р. — до 15 % площі усіх сільськогосподарських угідь на території відповідних рад). Станом на 01.04.2006 резервний фонд становив 3271,4 тис. га, загальна площа земель запасу на 01.01.2006 становила 9,0 млн. га.

Український юридичний портал

Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого, —

карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

1. Злочин, що розглядається, є видом вбивства за пом’якшуючих обста­вин. Особа, що його вчинила, притягається до кримінальної відповідальності з урахуванням особливого психічного стану винного, обумовленого поведінкою самого потерпілого.

Так, Н. вчинила вбивство свого чоловіка, який систематично пиячив, не давав грошей, бив дружину, приводив додому інших жінок. Одного разу, будучи п’яним, він став вимагати, щоб Н. задовольнила його статеву пристрасть неприродним спо­собом, а коли Н. відмовилась, ударив її ногою в живіт. У відповідь па це Н. кухон­ним ножем завдала йому удару в груди, спричинивши смертельне поранення. Вер­ховний Суд України засудив Н. за вбивство в стані сильного душевного хвилюван­ня, що раптово виникло внаслідок тяжкої образи і протизаконного насильства з бо­ку потерпілого (Рад. право. — 1968. — № 1. — С. 85).

Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 66 КК вчинення злочину під впливом сильного ду­шевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого, є обставиною, що пом’якшує відповідальність. У статті 116 КК це положення знаходить свою подальшу конкретизацію — вчинення злочи­ну в стані сильного душевного хвилювання, що виникло внаслідок протиза­конного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку по­терпілого перетворюється в обов’язкову ознаку даного складу злочину. Але, крім цієї ознаки, для застосування ст. 116 КК законодавець вимагає наяв­ності ще низки умов.

2. Об’єктивна сторона характеризується: 1) діями, спрямованими на поз­бавлення життя іншої людини; 2) наслідками у вигляді смерті людини;

3) причинним зв’язком між зазначеними діями та наслідком; 4) певною об­становкою вчинення злочину.

3. Стан сильного душевного хвилювання, про який ідеться в ст. 116 КК,— це стан фізіологічного афекту, що являє собою короткочасну інтенсивну емоцію, яка домінує в свідомості людини, котра значною мірою (хоча і не повністю) втрачає контроль над своїми діями і здатність керувати ними. Пленум Верховного Суду України спеціально зазначив, що вбивство, вчине­не в стані сильного душевного хвилювання, характеризується не лише умис­лом, а й таким емоційним станом винного, який значною мірою знижував його здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними (абз. 1 п. 23 поста­нови ПВСУ «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я особи»).

Від фізіологічного афекту слід відрізняти патологічний, за якого людина втрачає здатність усвідомлювати свої вчинки і керувати ними. При пато­логічному афекті, який є одним з видів тимчасового розладу душевної діяльності, виключається осудність суб’єкта. Тому позбавлення життя іншої лю­дини суб’єктом, який перебуває в стані патологічного афекту, на підставі ст. 19 КК не може тягти кримінальної відповідальності.

Для вирішення питання про те, чи діяння вчинене в стані фізіологічного чи патологічного афекту, слід призначити судово-психіатричну експертизу.

Необхідно мати на увазі, що будь-який афект припускає не взагалі стан хвилювання, який у багатьох випадках присутній під час вбивства на ґрунті особистих неприязних стосунків, а стан сильного душевного хвилювання. Відсутність такого виключає стан фізіологічного афекту і тим самим мож­ливість застосування ст. 116 КК.

4. Для застосування ст. 116 КК необхідно, щоб сильне душевне хвилю­вання було викликане протизаконним насильством, систематичним знущан­ням або тяжкою образою з боку потерпілого. Тільки наявність зазначених підстав для виникнення сильного душевного хвилювання може свідчити про наявність даного складу. Якщо таке хвилювання було обумовлене іншими обставинами, склад злочину, що розглядається, відсутній.

5. Насильство може бути як фізичним (завдання ударів, побоїв, заподіян­ня тілесних ушкоджень, незаконне позбавлення волі тощо), так і психічним (погроза заподіяти фізичну, моральну, майнову шкоду). Таке насильство по­винне бути значним, тобто спроможним за своїм характером викликати сильне душевне хвилювання, а також реальним, а не уявним.

Стаття 116 КК може бути застосована лише за умови, що насильство, яке викликало сильне душевне хвилювання, було незаконним, протиправним. Умисне вбивство в стані фізіологічного афекту, викликаного правомірними діями щодо винного, не містить складу злочину, що розглядається. Так, вчи­нення представником влади чи іншою службовою особою або навіть окре­мими громадянами законних дій, поєднаних з правомірним насильством (наприклад, при затриманні небезпечного злочинця), не може розглядатися як привід для виникнення сильного душевного хвилювання в розумінні ст. 116 КК.

6. Стан фізіологічного афекту може виникнути і під час бійки, будучи викликаним насильством з боку одного з її учасників. Вбивство в бійці чи сварці саме по собі не виключає можливості наявних обставин, які дають підставу розглядати вбивство як вчинене в стані сильного душевного хви­лювання, що раптово виникло.

Так, Р. був засуджений за умисне вбивство без обтяжуючих та пом’якшуючих об­ставин. Встановлено, що Р. ударом ножа вбив П., який під час сварки, що виникла між ними після пиятики, ударив його кулаком і головою в обличчя. Верховний Суд України вказав, що суд першої інстанції не врахував, що П. застосував до Р. проти­правне насильство, а також ту обставину, що за висновком судово-психологічпої експертизи у Р. є такі індивідуальні особливості, які в даній конкретній обстановці могли викликати у нього фізіологічний афект. На підставі цього вирок було зміне­но, а дії Р. кваліфіковані як вбивство у стані сильного душевного хвилювання (Рад. право. — 1990. — С. 84-85).

7. Слід мати на увазі, що протизаконне насильство може за своїм харак­тером створювати у суб’єкта право на необхідну оборону або на вжиття за­ходів, необхідних для затримання злочинця. Тут можливі ситуації вчинення вбивства при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, коли винний до того ж пере­бував у стані фізіологічного афекту, викликаного протизаконним насильст­вом — нападом. Ці випадки необхідно відрізняти від дій винного, в яких є ознаки тільки ст. 116 КК. Для злочинів, вчинених у стані сильного душев­ного хвилювання, характерним є заподіяння шкоди потерпілому не з метою захисту або його затримання і доставлення відповідним органам влади. Обов’язковою ознакою злочинів, вчинених у стані сильного душевного хви­лювання, що раптово виникло внаслідок дій потерпілого, є заподіяння шко­ди саме під впливом такого хвилювання, тоді як для злочинів, вчинених при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, не­обхідних для затримання злочинця, ця ознака не є обов’язковою.

Вбивство, хоча й вчинене в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло, але яке виявилося результатом перевищення меж не­обхідної оборони або заходів, необхідних для затримання злочинця, слід кваліфікувати не за ст. 116, а за ст. 118 КК. Це пояснюється тим, що зако­нодавець вважає вбивство, передбачене ст. 118 КК, менш небезпечним, ніж злочин, що розглядається. Тому в тих випадках, коли вбивство вчинене в стані сильного душевного хвилювання, викликаного протизаконним фізич­ним насильством, для кваліфікації дій винного за ст. 116 КК необхідно пе­редусім виключити можливість застосування ст. 118 КК.

8. Систематичне знущання — це вчинення не менш, ніж три рази, дій, які принижують честь і гідність особи, завдаючи їй моральних страждань. Такі дії можуть, зокрема, полягати у систематичних образах, цькуванні, безпідставних обвинуваченнях у вчиненні протиправних чи аморальних дій, глузуванні, кепкуванні тощо.

9. Тяжкою образою є приниження честі й гідності особи, яке виражене в такій непристойній формі, яка вважається особливо образливою. Пленум Верховного Суду України роз’яснив, що до тяжкої образи слід відносити яв­но непристойну поведінку потерпілого, що особливо принижує гідність чи ганьбить честь винного або близьких йому осіб (п. 23 постанови ПВСУ «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я особи»).

Така образа може бути вчинена в усній чи письмовій формі або шляхом дії. Як правило, тяжка образа супроводжується протизаконним насильством з боку потерпілого. Питання про те, яку образу вважати тяжкою, вирішується судом в кожному конкретному випадку. При цьому слід урахо­вувати не лише характер образи, а й індивідуальні особливості особи вин­ного (наприклад, його підвищену нервову збудливість, пов’язану із станом здоров’я).

Так, у справі П., засудженого за умисне вбивство без обтяжуючих та пом’якшу­ючих обставин, було встановлено, що він разом з Т. розпивав спиртні напої. Після цього Г. запропонувала йому вступити з нею в статеві стосунки, а коли П. відмо­вився, вона стала докоряти йому за статеве безсилля, вдарила триногою теодоліта по голові. Виникла сварка, в ході якої П. вихопив у потерпілої теодоліт і завдав їй численних ударів по голові, внаслідок чого від спричинених черенпо-мозкових травм сталася смерть Т. Змінюючи кваліфікацію злочину П., вища судова інстанція зазначила, що суд не оцінив, зокрема, того, що Т. непристойно, глибоко образила чоловічу гідність П., а потім ударила його триногою теодоліта по голові. Така образа і насильство з боку потерпілої Т. давали підстави і можливість визнати їх тяж­кими та протизаконними, такими, що раптово викликали у П. сильне душевне хви­лювання, і в цьому стані він позбавив потерпілу життя. Тому злочин було кваліфіковано як вбивство у стані сильного душевного хвилювання (Судебная прак­тика. — С. 130-131).

Верховним Судом України було змінено вирок, яким К. засуджено за умисне вбивство свого чоловіка К. В. без обтяжуючих та пом’якшуючих обставин.

Встановлено, що К. В., у черговий раз перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, безпричинно причепився до К., почав бити її по голові, погрожував дочці викинути у вікно її позашлюбну дитину, а потім схопив сокиру і погрожував її застосуванням дружині й дочці. Перебуваючи у збудженому стані та захищаючи себе, дочку і двомісячну онуку від цих протиправних дій, К. вирвала з рук п’яного К. В. сокиру, навалилася па нього всім тілом і, здавлюючи шию руками, задушила його. На підставі цього Верховний Суд дійшов висновку, що обставини події свідчать про вчинення К. умисного вбивства в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства з боку потерпілого щодо неї та членів сім’ї, пе­рекваліфікувавши її дії на відповідну статтю КК (ВВСУ. — 2000. — № 3. — С. 9—10).

10. Для наявності складу злочину, що розглядається, необхідно, щоб про­тизаконне насильство, систематичне знущання або тяжка образа виходили саме від потерпілого, тобто від того, хто був убитий. Дії особи, що вчинила умисне вбивство в стані сильного душевного хвилювання, не можуть кваліфікуватися за ст. 116 КК, якщо душевне хвилювання було викликане діями не потерпілого, а інших осіб.

У разі, коли винний у стані фізіологічного афекту умисно вбиває особу, яка не здійснила дій, що викликали такий стан винного, і останній усвідомлював це, відповідальність за вбивство повинна наставати на загаль­них підставах. Від таких випадків слід відрізняти ситуацію, коли винний, маючи намір вбити особу, що своїми протиправними діями викликала у ньо­го стан сильного душевного хвилювання, з необережності вбиває іншу лю­дину. Відповідальність в таких випадках повинна наставати за сукупністю злочинів — за замах на умисне вбивство в стані сильного душевного хвилю­вання та за вбивство з необережності, тобто за ч. 2 ст. 15 та статтями 116 і 119 КК.

11. Стаття 116 може бути застосована й у випадках, коли протизаконне насильство, систематичне знущання або тяжка образа, що викликали силь­не душевне хвилювання в особи, яка вчинила вбивство, були спрямовані не на його адресу, а вчинені відносно третіх осіб. Це можуть бути особи, які є близькими винного (наприклад, особа вчиняє вбивство в стані афекту, вик­ликаного неправомірним насильством щодо її дитини), або навіть сто­ронніми для нього (наприклад, вбивство в стані афекту хулігана, який по­бив незнайому винному вагітну жінку).

12. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною формою ви­ни. При вбивстві, передбаченому ст. 116 КК, умисел може бути прямим і не­прямим.

13. Необхідною умовою застосування ст. 116 КК е раптовість як сильно­го душевного хвилювання, так і умислу вчинити вбивство. Раптовість силь­ного душевного хвилювання означає, що воно виникає як негайна реакція у відповідь на протизаконне насильство, систематичне знущання або тяжку образу з боку потерпілого. Судова практика вважає, що сильне душевне хвилювання винного, викликане неправомірними діями потерпілого, може бути визнане пом’якшуючою обставиною при вбивстві тільки в тому разі, якщо такий стан виник раптово. Умисел вчинити вбивство в особи, що пе­ребувала в стані фізіологічного афекту, також повинен виникнути раптово. Вбивство в такому стані не може бути заздалегідь обдуманим. Немає скла­ду злочину, що розглядається, у випадках, коли вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, було задуманим заздалегідь і цей умисел в ситуації, що створилася, був здійснений. Разом із тим необхідність рапто­вості виникнення фізіологічного афекту та умислу на вбивство для застосу­вання ст. 116 КК зовсім не виключає існування неприязних, ворожих сто­сунків між вбивцею і потерпілим, що стосуються більш раннього часу. Важ­ливо, щоб умисел виник раптово в стані сильного душевного хвилювання, спровокованого конкретними протизаконними діями потерпілого.

14. У випадках, коли вбивство вчинене після того, коли стан сильного ду­шевного хвилювання минув, дії винного потрібно кваліфікувати за статтями КК, що передбачає відповідальність за вчинення вбивства без пом’якшую­чих обставин. Неправомірна поведінка потерпілого в такому разі може бу­ти визнана обставиною, що зменшує суспільну небезпечність злочину і пом’якшує покарання (п. 23 постанови ПВСУ «Про судову практику в спра­вах про злочини проти життя і здоров’я особи»).

При визначенні тривалості розриву в часі між обставинами, що виклика­ли сильне душевне хвилювання, і вбивством необхідно враховувати кон­кретні обставини справи. При цьому вирішальне значення має стан афекту, який може мати місце, незважаючи на деякий розрив у часі між протиправ­ними діями потерпілого і вчиненим вбивством.

15. Суб’єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

16. Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, не може кваліфікуватися як вбивство, вчинене за обтяжуючих обставин, хо­ча б в діях винного і містилися окремі зазначені в законі обтяжуючі обста­вини. Наприклад, якщо вбивство в стані фізіологічного афекту вчинене з особливою жорстокістю, способом, небезпечним для життя багатьох осіб, жінки, яка завідомо для винного була в стані вагітності, двох або більше осіб, особою, яка раніше вчинила вбивство, то таке вбивство слід кваліфіку­вати за ст. 116 КК.

Може виникнути ситуація, коли винний у стані сильного душевного хви­лювання вчиняє умисне вбивство двох осіб — особи, яка здійснила щодо винного протиправні дії, і людини, яка перебувала разом з нею і ніяких дій щодо винного не вчиняла. Відповідальність у цьому разі настає за су­купністю злочинів — вбивство першої особи кваліфікується за.ст. 116, а дру­гої — за частинами 1 або 2 ст. 115 КК.

П а ч 2 ст 116

Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого,-

карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

1. Умисне вбивство, передбачене ст. 116, як і умисні вбивства, передбачені ст, ст. 117 і 118, належить до привілейованих складів умисних вбивств. Пом’якшення кримінальної відповідальності за Цей вид умисного вбивства викликане такими обставинами: 1) суспільно небезпечне діяння особи спровоковане протизаконним насильством, систематичним знущанням або тяжкою образою з боку потерпілого; 2) суб’єктивна сторона складу даного злочину характеризується особливим емоційним станом суб’єкта – його сильним душевним хвилюванням, а умисел на позбавлення життя потерпілого виникає раптово і реалізується негайно.

2. Об’єкт злочину – життя особи.

3. Об’єктивна сторона злочину характеризується: 1) діями – посяганням на життя іншої особи; 2) наслідками у вигляді смерті лю-

дини; 3) причинним зв’язком між зазначеними діями та наслідком, а також 4) часом і певною обстановкою вчинення злочину.

Про поняття смерті людини див. коментар до ст. 115.

Сильним душевним хвилюванням (фізіологічним афектом) є раптовий емоційний процес, викликаний поведінкою потерпілого, що протікає швидко і бурхливо, та певною мірою здатність особи усвідомлювати свої дії і керувати ними. Фізіологічний афект не розглядається як медичний критерій неосудності, оскільки не є видом іншого хворобливого стану психіки. Така особа є, по суті, обмеже

но осудною (див. коментар до ст. 20). Фізіологічний афект потрібно відрізняти від патологічного афекту, який є тимчасовим розладом психічної діяльності, що слугує підставою для визнання особи неосудною.

Таким, що виник раптово, визнається стан сильного душевного хвилювання, процес виникнення і протікання якого характеризується неочікуваністю, миттєвістю, бурхливістю, швидкоплинністю.

Закон не уточнює, яким саме за характером має бути застосовуване потерпілим насильство. Таким чином, насильство, внаслідок якого виникає стан сильного душевного хвилювання, може бути як фізичним (заподіяння тілесних ушкоджень, побої), так і психічним (погроза заподіяти фізичну, моральну чи майнову шкоду). Поняттям насильства у складі цього злочину охоплюються і буд-які інші дії насильницького характеру (незаконне позбавлення волі, зґвалтування, задоволення статевої пристрасті неприродним способом тощо). Основна вимога, яка пред’являється до насильства у складі розглядуваного злочину,- спроможність викликати в особи стан сильного душевного хвилювання. Що стосується погроз, то очевидно, що найбільшу потенційну можливість у цьому плані мають найнебезпечніші види погрози, зокрема погроза вбивством, зґвалтуванням, задоволенням статевої пристрасті неприродним способом, знищенням майна, заподіянням тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень. Встановлення реальної можливості спричинення тим чи іншим насильством, як і тяжкою образою, ставу сильного душевного хвилювання є питанням факту, яке повинно вирішуватись з урахуванням всіх обставин справи (характеру дій потерпілого, особливостей психічного стану винного, характеру відносин потерпілого з винним, обстановки, за якої застосовувалося насильство чи завдавалася тяжка образа, тощо).

Насильство, яке викликає у винного стан сильного душевного хвилювання, обов’язково має бути протизаконним. Протизаконний характер означає, що потерпілий не мав за законом права у даному випадку застосовувати таке насильство. Протизаконність дій потерпілого у даному випадку виступає причиною виникнення у винного специфічного емоційно-психологічного стану, який, у свою чергу, викликає відповідну його реакцію у вигляді заподіяння тяжкого тілесного ушкодження. Іншими словами, якби потерпілий не вчиняв протизаконних дій щодо винного чи інших осіб, винний, у свою чергу, не вчинив би протиправних дій щодо нього. Причиною виникнення стану сильного душевного хвилювання може бути протизаконне насильство з боку як приватної, так і службової особи, у т.ч. тієї, яка за своєю посадою чи характером виконуваних

повноважень наділена законом правом застосовувати насильство до громадян (це, наприклад, працівники міліції, СБ, члени громадських формувань з охорони громадського порядку, працівники виправно-трудових установ).

Систематичне знущання – особливо цинічне глузування, кепкування над особою, образа дією чи словом, що мають багаторазовий (три і більше епізодів) характер.

Тяжка образа – умисне грубе приниження честі і гідності суб’єкта, яке може бути вчинене у будь-якій формі – усно, письмово, дією. До тяжкої образи слід також відносити явно непристойну поведінку потерпілого, що особливо принижує честь і гідність суб’єкта або його близьких. Важливе значення для оцінки образи як такої, що є тяжкою, мають емоційні особливості суб’єкта, сприйняття ним факту образи,

У випадку, коли умисне вбивство вчинене після того, як стан сильного душевного хвилювання пройшов, вчинене залежно від обставин справи необхідно кваліфікувати за відповідною частиною ст. 115. Поведінка потерпілого у цьому випадку є обставиною, що істотно знижує суспільну небезпечність злочину і пом’якшує покарання (п. 7 ст. 66).

Виникнення стану сильного душевного хвилювання внаслідок застосування до особи насильства на законних підставах (наприклад, при затриманні й працівниками міліції у разі вчинення нею злочину чи іншого правопорушення) або ж не в результаті систематичного знущання або тяжкої образи виключає відповідальність особи, яка в такому стані умисно вчинила вбивство, за ст. 116.

Якщо вбивство вчинене після того, коли стан сильного душевного хвилювання пройшов, дії винного слід кваліфікувати за ст. 115. Протиправна поведінка потерпілого в такому разі може бути визнана обставиною, яка пом’якшує покарання.

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони злочину е час його вчинення. Цей злочин може бути вчинений лише тоді, коли винний перебуває у стані сильного душевного хвилювання. Найчастіше такий стан є короткочасним і триває всього декілька хвилин.

Злочин вважається закінченим з моменту заподіяння вбивства.

4. Суб’єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку і перебувала під час вчинення злочину у стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання чи тяжкої образи з боку потерпілого.

5. Суб’єктивна сторона характеризується прямим або непрямим умислом. Психічне ставлення особи при вчиненні цього злочину характеризують дві особливості: 1) умисел завжди є таким, що раптово виник, і афектованим; 2) емоційний стан винної особи характеризується сильним душевним хвилюванням, що певною мірою знижує її здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними.

Посетанода ПВС “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я людини” № 1 від 1 квітня 1994 р.

Популярное:

  • Что относится к преступлению средней тяжести Классификация преступлений по степени тяжести (по состоянию 2017 год) Для облегчения определения привожу все статьи УК, уже разбитые по тяжести, остается только найти интересующую. Таблица приведена в соответствии с УК РФ на 2017 год. Статья 15 Уголовного Кодекса Российской Федерации (УК […]
  • Комментарий к 117 ук рф Комментарии к СТ 117 УК РФ Статья 117 УК РФ. Истязание Комментарий к статье 117 УК РФ: 1. Как и ряд предыдущих статей, данная статья содержит ссылочную диспозицию. Под истязанием следует понимать причинение физических или психических страданий путем систематического нанесения побоев либо […]
  • Приговора суда по ст 156 ук рф Проблемы квалификации жестокого обращения с детьми (Коваль Н.В.) Дата размещения статьи: 18.06.2015 При квалификации жестокого обращения с детьми нередко возникает вопрос о конкуренции уголовно-правовых норм, предусматривающих ответственность за различные проявления жестокости в […]
  • Субъективная сторона 117 ук рф Субъективная сторона 117 ук рф 1. УК впервые на законодательном уровне раскрывает понятие истязания и называет основные его признаки. Под истязанием понимается причинение физических и (или) психических страданий путем систематического нанесения побоев либо иными насильственными […]
  • Ч 2 ст 111 ук рф состав преступления Умышленное причинение тяжкого вреда здоровью (ст.111 УК РФ) и причинение тяжкого вреда по неосторожности (ст.118 УК РФ). Различия и сходства 1. Различия в санкциях (наказаниях). Уголовно — правовой охране подлежит соматическое и психическое здоровье человека от начала жизни до ее […]
  • Ст161 ч1 пГ ук рф Ст161 ч1 пГ ук рф Также можно воспользоваться поиском через раздел «Рассмотрение дел». Всего документов, удовлетворяющих запросу: 84. Документ от 13.11.2013, опубликован на сайте 27.12.2013 под номером 42428, 2-я уголовная, УК РФ: ст. 161 ч.2 п.п.а,в УК РФ УК РФ: ст. 162 ч.3 УК РФ , […]